Свобода для Марії

25 сентября 2018 в 20:20

Волонтер, викладач Маріупольського державного університету Марія Подибайло про Донецький край, Україну і Незалежність

В цьому році Маріуполю виповнюється 240 років. День міста, який ми відзначатимемо вже цього тижня, стане, напевне, найбільшим святом за майже чотири роки. За цей період місто, як і його мешканці, змінилося докорінно, бо в 2014-му стояли на межі – і встояли. Відстояли, перемогли. Марія Подибайло – одна з тих, хто не змирився тоді.

Рішуча і відкрита. Марія бере активну участь в створенні загонів територіальної оборони.

Зрозуміти Людей та регіон

– Маріє, я знаю, що ви з Тернополя. Як потрапили на Донеччину, чому?

– У школі я думала, що буду вчитись у Львівському університеті. А поїхала в Донецьк абсолютно неочікувано для себе. Директор школи якось зустрів мене і каже: «Марічко, я сьогодні чув по радіо, що в Донецькому університеті відкривається україномовна група. Мені здається, що це – твоє».

Коли поступила до істфаку Донецького держуніверситету, я, така молода, сповнена максималізму, вірила, що от розкажу донеччанам про наші звичаї і традиції, про замовчувану досі історію нашого народу, почують, як це прекрасно – розмовляти українською, і… все зміниться! І справді, Донецьк став рідним! В мене з’явилось багато друзів.

Ця комунікація дозволила задатись питанням: а чому між сходом і заходом країни такі відмінності? І я знайшла відповіді. Головне, що дозволило зрозуміти донеччан, це саме те, що, на відміну від інших регіонів, тут практично немає багатовікової вкоріненості. Це наймолодший з залюднених регіонів України. Він сформувався через певні економічні процеси, під які люди з різних куточків Європи і Російської імперії тут опинились. Це пояснило все. І дозволило зрозуміти. Людей, суспільство загалом, регіон…

Маріуполь має  власний Характер

– Напевне, ви зрозуміли інакшість Маріуполя?

– В місто вперше я приїхала в 1995 році. І відразу різанула слух фраза: «Маріуполь – не Донецьк», яку часто чула від місцевих. Зараз розумію. Коли в 2001 році переїхала з Донецька до Маріуполя, переді мною стало те ж питання: а хто ці люди, які живуть в такому відмінному навіть від обласного центру місті? На сьогоднішній день можу сміливо заявити, що знаю і розумію місто і людей, які в ньому живуть, краще, ніж ті, хто народився і все життя провів тут. А тому так само можу стверджувати, що люблю Маріуполь так, як жодне інше місто в світі. Бо розумію його. Борюсь за нього. Роблю все, аби воно було таким, яким заслуговує бути. Щоб люди, які живуть тут, пишались ним не тільки тому, що так прийнято, через містечкові обставини «малої батьківщини». А тому, що Маріуполь має власний характер, обличчя.

Подивіться самі, адже жодне інше місто не має такої історії, як Маріуполь. Це місто, мешканці якого стали на захист перед загрозою окупації. Місто, яке по праву увійшло в історію як форпост України. Хоча ніби-то ніщо не віщувало такої можливості.

В Маріуполі не тільки цікаво жити. Цікаво спостерігати, як він змінюється під впливом обставин. Як прокинулось суспільство, що починає себе усвідомлювати відповідальною громадою. Як відбувається боротьба минулого і нового. Я недаремно запропонувала назвати навесні 2014 року нашу організацію «Новий Маріуполь». Бо справді було зрозумілим, що збереження старого – шлях в нікуди. Ми надто довго мовчали і бездіяли, покладались на когось, хто за нас все вирішить. А зараз ростемо. Вчимося шукати рішення. Чути один одного. А головне – вчимося бути відповідальними за середовище, в якому живемо.

Місто врятувала його Покровителька

– Що для вас Незалежність України?

– Незалежність нашій державі далась легко. А все, що дається легко, напевне, не цінується. І справді, ми залишилися ментально «совком», неважливо, в якому регіоні мешкали. Ми можемо це бачити навіть до сьогоднішнього дня. Ми часто не брали на себе відповідальність і погоджувались на напівміри. Війна сприяла, особливо в Маріуполі, потужному розвитку справжнього громадянського суспільства.

 В 2014 році стояли питання, хто і як. От для мене це незалежність. По-перше, я знала чітко, що не виїду з міста. Продумувала варіанти, що буду робити.

28 серпня – це другий День незалежності для Маріуполя. Активна агресія почалась з 23 серпня, танки перейшли кордони, люди почали виїжджати з Маріуполя масово. Розуміючи, що нема на кого сподіватися, нема на кого покластися, всю весну і все літо молилась і казала: Боже, дай знати як і дай мати з ким! «Як» – боротись, захистити місто. І «з ким» – людей, з якими можна це зробити. І я досі впевнена, що Господь дарував нам такий шанс. Місто Марії було врятоване його покровителькою Богородицею. Через людей, які організували опір і наважились зробити те неймовірне, чого ніколи в своєму житті не чекали від себе! Це і є Свобода. Ми вийшли і на весь світ заявили: Маріуполь – це Україна! Ми не чекаємо Путіна! Ми будемо захищати наше місто!

Тому свобода для мене – це відповідальність. За своє життя. За дітей. За своє найкраще в світі місто. За країну. Немає нічого неможливого, коли ти дієш. Тому свобода – це діяти так, як розумієш! І тоді обов’язково будеш знати як і мати з ким!

А ще для повного відчуття свободи мені особисто бракує повернутися в Донецьк, Луганськ і Крим. А це означає, що до тих пір не маємо права зупинитись!

Анастасия Дмитракова, фото facebook