«Марії місто буде жити вічно!»

14 июня 2012 в 00:00

Нещодавно маріупольським поціновувачам поезії було презентовано новий твір відомого журналіста, поета, художника Сергія Рожновського «Мозаїчні візерунки: місто Марії. Двомовно звіршоване есе». Творчий вечір, присвячений ювілею автора, пройшов у бібліотеці імені Короленка, де також було проведено виставку його книг та художніх полотен.

Довідка «Іллічівця»:

Сергій Рожновський - журналіст, поет, художник, викладач Маріупольського державного університету. Є автором програми на каналі МТБ «Аз єсмь» про багатонаціональний Маріуполь та ряду документальних проектів: «У пошуках скарбу», «Реальность мечты» та «Не падай, дощик». Автор поетичних збірок «Лілеї» та «Спочатку».

Щодо твору, жанр якого визначив сам автор вже у назвізвіршоване есе, – то сприймати його можна по-різному, але немає сумнівів, що кожен з читачів знайде щось своє, рідне, знайоме з історії або сьогодення рідного міста. Автор не претендує на те, щоб давати якісь свої оціночні характеристики, з його рядків тонким мереживом сходять картини, знайомі усім городянам: «голуби й голубки на проспекті коло Драму» (хіба є хтось в Маріуполі, в кого це не викликає спогадів про дитинство, коли «булочкою по три копійки» годував цих птахів!), «близнюки-будинки небо дряпають»… А відоме наше «тю», за яким можна визначити земляків навіть у столичній хрещатиківській юрмі (було й таке)! Читаєш, і перед очима – те, про що знає кожний, а сказати можуть лише одиниці, бо не годиться показувати речі, які викликають почуття, далекі від захоплення і гордості. Мало хто сподівається на сторінках ліричного твору зустріти міський пляж із «брудом в траві і на піску», секонд-хенди, де «за гривню щастя». Автор попереджає, що «рими без прикрас розкажуть про все, як є». А чого приховувати, ми в цьому живемо, все запам’ятовуємо і передамо нащадкам таким, яке отримали від пращурів! А несила або небажання змінити – це питання зовсім інше.

Сергій Рожновський, як художник, поклав одне біля одного контрастні мазки поетичного пензля: поряд із суворими реаліями маріупольського буденного життя – яскраві мерехтливі образи нашої природи, що крізь кам’яні мури просочується на вулиці міста: «листопад зняв з кленів золотий тюрбан». На таку метафору здатен той, хто міркує образами, а не стандартами чи шаблонами. До сучасності щільно притискається минуле, якому в творі Сергій відводить неабияке місце, адже відокремити його навряд чи вийде, бо живе воно поряд з нами, у вулицях рідного міста, у спогадах його мешканців. Може, дивно, але рими Рожновського не оминули доби козацтва, часів переселення греків, подій початку 20 століття, Великої Вітчизняної війни. Та не лише! Фаст-фуди, батл-фести – теж на сторінках звіршованого есе, а поряд – смартфони, ноутбуки, мерседеси. І оцей калейдоскоп подій, явищ, предметів, вражень, відчуттів, відтворених автором, вартий уваги читача, який любить «місто сталеварів, художників, монтерів, моряків», бачить його життя в усіх проявах.

Скажімо відверто, на те воно й есе, щоб представити власні роздуми й міркування автора, а от чи співпадуть вони з вашими – вирішите, коли читатимете на самоті, з філіжанкою кави або чаю. Сергію Рожновському вдалося найголовніше – донести до читачів свою впевненість у майбутньому Маріуполя: допоки «режисер-життя керує» - «Марії місто буде жити вічно!»